ВВС News Україна розповідає історії успіху про людей з інвалідністю, людей, які, попри свій стан, не здаються, долають перешкоди і ламають стереотипи.
Замість школи Ігор пішов до навчально-реабілітаційного центру, де навчалися діти з інвалідністю.
«Йому було важко тримати олівець, писати. Його мову ми розуміли, бо вже звикли, але людям часом зрозуміти Ігоря важко. Я переживала, як до нього будуть ставитись діти. Але він активно вчився, йому подобалось», – розповідає Тетяна Романчук.
Потім було навчання у коледжі електронних приладів і у технічному університеті нафти й газу у Франківську. Не встигаючи писати за лектором, він копіював конспекти інших студентів на ксероксі, здавав сесії і врешті отримав диплом програміста.
Він двічі пройшов курси з мови програмування Java і знайшов роботу у франківській IT-компанії SoftJourn, де спочатку працював тестувальником, а потім став програмістом.
КУРС писав, що Ігор разом із двома своїми друзями розробив програму, що дозволяє побачити всі пандуси Івано-Франківська – додаток «Friendly IF» («Дружній Івано-Франківськ»). Таким чином, містом легше пересуватися людям з обмеженими можливостями, за що отримав подяку міського голови.
Ігор, як і більшість людей у місті, їздить на роботу маршруткою. Перед офісом зустрічає і вітається з колегами. Офіс SoftJourn – це велика простора будівля в самому центрі Франківська, тут працюють десятки людей, в коридорах стоять і чекають весни велосипеди співробітників.
«В компанії я вже майже 10 років, і до мене добре ставляться. Працював як Аndroid developer, створював додатки для мобільних телефонів. Зараз вчуся створювати вебсайти. Завжди є труднощі, які треба долати. Це нормальний процес. Ти вчишся, досліджуєш, працюєш», – каже про свою роботу Ігор.
Чоловік визнає: у житті бувають різні випадки і реакція людей на нього буває різною.
«Часом сприймають нормально, а бувають винятки. Це треба розуміти і не впадати у відчай. Якщо хтось мене відштовхне, то це не значить, що я перестану щось робити, бо мене відштовхнули».
Він каже, що йому не сила сидіти вдома, тому раз на тиждень разом із активістами Франківська роздає безпритульним їжу, їздить у дім літніх людей, де відвідує жінку на ім’я Розалія, а на вихідних навідується до Залучанського інтернату, де живуть діти з інвалідністю.
«Я в цьому житті зрозумів дуже важливу штуку – коли ти допомагаєш іншим, ти забуваєш про свої проблеми. Ти переключаєшся – і твої проблеми вирішуються самі по собі. Головне – не закриватися від людей – і все буде добре», – каже Ігор.
Коли йому сумно, він пише вірші, а ще займається фотографією і багато подорожує. Кілька років тому у першу подорож за кордон з Ігорем поїхала мама, а далі почав їздити сам.
«Мене надихають інші люди, які чогось досягли в житті. Я вважаю, що все у твоїх руках і людина може досягнути багато чого. Треба вчитися і працювати. Можна сидіти вдома і казати, що у мене нічого не виходить. Але толку з цього? У мене є такий вірш, який називається «Боротьба», там є слова, що найбільший твій суперник – це ти сам».
Ігор Романчук каже, що мріє про прості речі – створити сім’ю і розвивати кар’єру.
